Лента новостей
Анонсы
Время публикации: 09/10/19 17:36

Роман Кріль: «Придунайська історія» – результат моєї закоханості в Бессарабію

Наш бессарабський край вкотре отримав шикарний подарунок від людей, коріння яких знаходиться в інших куточках України. Йдеться про мистецький проект «Придунайська Історія», ініціатором якого є фронтменвінницького фольк-гурту «Очеретяний кіт» Роман Кріль. Це інтерактивна книжка з цікавинками літературно-історичного та етнографічного плану має додатки у вигляді аудіодиску, QR-кодами з посиланням на музичний інтернет-ресурс та мапою південної частини Одеської області. Її презентація відбулася наприкінці вересня в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті. Після цього ми запросили «Очеретяного кота» разом з друзями до офісу Бессарабського медіахолдингу, де вони більш детально розповіли про свій проект та подальші плани. Відзначимо, що бесіда проходила в теплій атмосфері, щирий сміх гостей раз за разом лунав у конференц-залі. Звісно, головним оратором був Роман Кріль, але інші гості жваво його доповнювали.

– Пане Романе, розкажіть, як і коли взагалі виникла ідея «Придунайської історії»?

– Коли ми перший раз були в Ізмаїлі, виконуючи композиції про Дунай на фестивалі «Дунайська січ», натрапилина гарний матеріал – різні дунайські пісні. Ми писали їх у співпраці з Тонею Матвієнко, Мавкою, СергіємФайфурою. Але чогось не вистачало, ці пісні, як то кажуть, не вистрелювали, їх, по суті, ніхто не слухав. Якосьакерманський художник Сергій Гарькавий запросив нас на свій пленер «Колір оксамиту», а потім повіз на Тузловські лимани. Там все сталося: я остаточно закохався у Бессарабію. І коли мені доводиться покидати ці краї, в мене з’являється справжня депресія, мені стає дуже сумно, наче частинку свого серця полишаю тут.

І ось на піку закоханості у ваш край в мене з’явилася думка: треба об’єднати всі дунайські пісні якимось сюжетом. Спочатку це була маленька казочка, де основне дійове місце відводилося Татарбунарам. А пізніше завдяки наданому Українським культурним фондом гранту вдалось розширити межі проекту.

– І як вам вдалось висунути свої пропозиції на фінансування?

– Це було випадково. Знаючи про мою ідею «Придунайської історії» мені розповіли про можливість отримати додаткові гроші на її реалізацію. Задумався… Не сподіваючись особливо на перемогу, звернувся до Володимира Гончара, видавця: «Володя, а давай я напишу заявку, а ти будеш брати участь у проекті як видавець чи редактор?» «Давай!», – погодився він. І таким чином за три дні й три ночі ми підготували документи, хоча раніше цим ніколи не займались. Потім десь через місяць Володимир надсилає мені смс: «Ми виграли перший тур!». Добре. Потім ще одна: «Ми виграли і другий тур!». Я питаю: «А що це означає?» «Що ми йдемо на співбесіду і нам дають 30% грошей», – радісно повідомив Володимир. От так це і було. Наша ідея виявилась життєздатною. У нас з’явилися кошти на створення чогось більшого – на подорожі задля збирання матеріалу, на записи та оформлення своїх напрацювань, на тиражування книжок і аудіодисків.

– Хто вам допомагав в цьому?

– Люди, які живуть на цих землях – науковці Іван Татарінов і Ярослав Кічук, музикант Степан Пальжок, художник Сергій Гарькавий. Саме на його прекрасній «девятці», яку ми зрештою вбили по цих дорогах, почали їздити і знайомитись із неймовірно чудовими краєвидами. Важливим було саме спілкування з людьми цього краю. Наприклад, співробітник природного парку Тузловські лимани Дмитро Єльніков багато чого нам розповідав. Я збирав усі ці розповіді, роблячи своєрідну канву історичної Бессарабії: починаючи з дикого степу, коли вже не було тут татар-ногайців, а почалося заселення іншими колоністами.

– Про що розповідає ваша книга?

– У сюжеті «Придунайської історії» чумак на ярмарку закохався в дівчину. Але познайомитися не встиг і протягом двох років розшукував її. За цей час він встиг попрацювати в Шабо на виноградниках, на Аккерманському промислі,у Базар’янці, на лимані Бурнас, побував у Вилковому, Кілії… Зрештою його довгі пошукизавершилисяуспіхом – закохані зустрілись. Таким чином я об'єднав історичну канву з романтикою. До речі, я не описував суперсцен емоційних переживань героя, нащо? По книзі Дід розповідає Онуці цю історію. І мова повинна бути живою. Паралельно ми знімали кадри які можна побачити в заставці інтернетного формату «Придунайська історія».

– Отже, сюжет – це суто ваше авторство?

– Так. Але викладач історії в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті Іван Татаріновна давав мені маркери Бессарабії: де міг бути герой у той час, що міг робити і так далі. Моє завдання було – зробити з того ще й художню пригоду.

Книжка містить QR-коди. Завдяки їм є можливість перейти на будь-яку сторінку в соціальній мережі «Фейсбук», а також можна знайти зазначені населені пункти. У кожного відвідувача сторінки є можливість додавати свої історії, спогади, фотографії свого села – тобто проєкт у віртуальному форматі може існувати сампо собі. Завдяки новій інформації від зацікавлених людей з’являться сюжети для нових історій з іншими локаціями: Сарата, Тарутине, Кулевча... Наприклад, людина надала інформацію, спогади і тому подібне. А на початку презентації лунає: історію для цього сюжету надала Марійка Саламаха.

– Скільки подібних локацій вже зазначено в цій історії?

– Основні місця – це Тарутине, Акерманські соляні промисли, Тузли, Татарбунари, Базар’янка, Кілія, Болград, Кулевча, Вилкове. Ці пункти позначені на ігровій мапі.До речі, ми знаходили черепки грецьких амфор поблизу куротуРасєйка і привезли з собою цілу колекцію. Також бачили автобус чорних археологів – вони й досі там нишпорять, знаходячи нові артефакти. Вже виникла ідея написати нову історію про чорноморські пригоди у грецькі часи поблизу берегів Бессарабії.

– А хто саме є цільовою аудиторією цього проекту?

– Я вважаю, що текст написаний такою мовою, яка зрозуміла й 10-річній дитині. Завдяки його простоті уявити сюжет зможе й дорослий, і малий читач. До того ж, мапа – настільна гра, яка йде в комплекті з книгою, дозволяє закріпити історичні назви.

– Скільки складових у цього проекту?

– Сама книжка, настільна гра, компакт-диск, інтернет-версія. Друкований варіант – це опис мандрівки чумака, і ми намагалисяне перевантажувати його інформацією. А от інтернет-сторінка відкрита. І ми хочемо, щоби саме вона поповнювалася легендами.

– Скільки комплектів книги ви підготували і як саме ви їх розповсюджуєте?

– Ми підготували одну тисячу комплектів і розповсюджуємо по школах Одеської області, висилаємо поштою. Звісно, слідкуючи за тим, щоби вони не покривались пилом в архівах. Наша мета – аби ця книга знайшла свого читача, потрапила саме в ті руки. Адже вона показує модель історичного співіснування в просторі і в часі.

– Питання до пана художника. Коли ви отримали завдання створити ілюстрації докниги, чим керувалися, що вас надихнуло на саме такий формат малюнків?

– Сергій Гарькавий: Сам стиль оформлення придумав Роман, але він мені близький, тому що я дуже люблю все українське. Взагалі я художник-графік і насправді займаюся дещо іншими речами. Але Роман мене попросив, ідля мене був ще й цікавий досвід. Малюнки виконані китайською тушшю. До речі, свого часу саме через Бессарабію пролягав китайський шовковий шлях.

– Коли з’явиться наступна книга, також будете працювати над її оформленням?

– Якщо будуть пропозиції від пана Романа (сміється)… То чому би й ні?

Роман Кріль: В нас своєрідний бартер – я купую йому морозиво (Сергій не вживає алкоголь), а він виконує моє прохання (сміється).

– Пане Романе, за вашим визначенням, ви досягнули тієї мети, яку ставили перед собою?

– Все вийшло так як треба! Книжка, на мій погляд, зручна і притягує читача. Музичний компонент теж цікавий, адже ми записали повноцінній альбом з аранжуванням, музикою, бессарабським колоритом.

– На презентації в університеті ви обмовилися, що ця книга майже автобіографічна. Герой книги врешті-решт знайшов своє кохання. Чи так само завершилась ваша мандрівка нашим краєм?

– Чесно кажучи, саме в питанні про кохання полягала мета знайти свою жінку. Те, чого мені бракує в реальному житті, відобразилося в розповіді. Але у Вилково я на відміну від Чумака її не знайшов (сміється). Мабуть, буду брати творчу відпустку й оселюся у ваших краях.

– До речі, чи не виникала у вас ідея в наступній творчій праці зробити головного героя в жіночому образі?

– Тоді під цей проект в співавторство треба брати якусь дівчину, щоб біографічна складова було повною (сміється). Гарна ідея, візьму на замітку.

– Які у вас плани на найближче майбутнє?

– На сьогоднішній момент в мене накопилося дуже багато чумацьких пісень, які я знаю десь років 20, але не записував їх. Зараз я їх бачу трохи по-іншому – хочу про них розповісти. Я не знаю, яка буде головна локація, але вже починаю працювати над цим.

– Тоді побажаємо вам успіхів!

– Дякую!

Автор: Олена Отрощенко, Валерiй Пейков

Тэги: Очеретяний кіт код гра Придунайська QR-код мапа гра


Поделиться: 
Реклама

® 2019